Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні

 

Антон Смірнов

13.10.1980 – 9.03.2024

Випускник МП «Археологія» 2005 року

Долучився до лав Збройних сил України у 2023 році. Служив у десантно-штурмових військах, у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади (46 ОАеМБр). Позивний «Писар».

Загинув поблизу Георгіївки на Донеччині під час відбиття ворожого штурму.

Антон почав брати участь в археологічних експедиціях ще у 2001 році, а згодом вступив до Могилянки на магістерську програму «Археологія», яку закінчив у 2005 році.

До 2006 року працював в експедиціях кафедри археології НаУКМА, Інституту класичної археології (Остін, Техас, США) та Інституту археології НАН України, брав участь у дослідженнях у Херсонській і Київській областях та Києві.

Із 2007 року присвятив себе творчій діяльності. Працював у сфері фотографії, графіки, відео, дизайну, медіакомунікацій і письменництва. Був учасником мистецької групи «Худрада».

Серед його робіт — графічні проєкти «Папір А4, кулькова ручка» та Nude Truth, соціальні проєкти «Рімейк», The Group Hypnosis Seance і Playground, історико-документальний фільм для Фестивалю дитячої творчості «Птах», експозиційно-комунікаційний проєкт для музею «Великоанадольський ліс», мультимедійний проєкт Forrrest, а також авторське портфоліо на Shutterstock.

Із 2017 року Антон викладав у школі географію та гуманітарні дисципліни, а з 2019 року працював репетитором з англійської мови, шкільних предметів і медіавиробництва. Працював із дітьми й дорослими, індивідуально та в групах. Особливо добре знаходив спільну мову з дітьми з особливими освітніми потребами.

У Антона залишилося двоє синів – Нестор та Фелікс.

Похований у Києві на Берковецькому цвинтарі.

Вічна пам'ять і шана Герою, нашому захиснику Антону Смірнову!

За матеріалами з FB-сторінки кафедри археології НаУКМА
 
З допису Юлії Балаєвої:
«Ми познайомились з Антоном наприкінці нульових. Він на моїй пам'яті був археологом, філософом, активістом, митцем, дизайнером, вихователем і викладачем, велосипедистом і мандрівником. І завжди він був свідомим, принциповим і небайдужим. Він був сином, батьком, партнером, другом. Антончик був дуже світлою людиною. Він був добрим і чуйним, а іноді й нудним і нестерпним у своїй благості. Ким він тільки не був, а загинув — Захисником України. Захисник Anton Smirnov, позивний «Писар», молодший лейтенант 46 ОМБр.
Особисто мені надзвичайно важко уявити Антона зі зброєю в руках, але я не здивувалась, дізнавшись, що він приєднався до війська і пішов захищати Україну. Почувши, що їх відправляють на передок, я злякалась, а потім подумала — ні, з Антоном нічого не станеться, він надто світлий, надто потрібний, небо його вбереже. Небо його не вберегло — смерть прилетіла з неба. У вигляді скиду боєприпаса з ворожого дрона.
Нових друзів у мене вже не з'являється, і кожна смерть робить мій світ більш тісним і темним. І тепер коли він загинув, і світ став меншим, ми всі маємо дослухатися до його заповіту, який від передав через свою дружину, Olenka Onohda. І конденсувати наші сум і лють — у помсту і допомогу Збройним Силам.
Вже ніщо нам не поверне і не замінить Антона. Але ми збережемо пам'ять про нього. А після війни, коли повернуться мирні часи, ми будем втілювати в життя його мрії і справджувати його сподівання: берегти природу, досліджувати і захищати культурну спадщину, виховувати молоде покоління, складати музику, подорожувати...
І ще — ми ніколи не забудемо про те, хто позбавив його життя.
Вічне прокляття російським загарбникам.
Безмежна вдячність і шана Антону.
Глибокі співчуття рідним і близьким.
Згасло ще одне велике серце. Прощавай, друже. Ти може і не знав, але я завжди пишалася тобою.»